З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.
На другий день після Водохрищ — Івана Христителя або
«посвятки». В цей день господар, вставши ранком, брав у руки той хліб-сіль, що
лежав під образами ще від «багатої куті», ніс у стайню, ламав на шматки і
роздавав худобі разом з сіном, як останні різдвяні дари, — «щоб скотина плідна
була».
Від Різдва до «Івана» жінки ховали свої починки — «щоб лихий
ниток не плутав»1. А на «Івана» вони діставали свої кужелі, оглядали їх, але до
роботи ще не бралися. Молодиці йшли в шинок, там вони сходилися «по родству» або
«по кутках» — як де ведеться — і пили горілку, співали веселих пісень та
примовляли: «Тільки й притики, що починки превеликі!» Мовляв, час уже братися й
за роботу. Від Різдва до Івана Христителя в шинок ходити гріх, бо ще вода не
посвячена, а на «Івана» вже можна.
В усі головніші свята — Різдво, Новий Рік, Водохрища —
жінкам не можна ходити по воду, бо це «гріх». Цю роботу виконували за них
парубки2, але на «посвятки» молодиці ставили їм могорич — «за те, що воду
носили справно».
- - - - - - -
1 - В Англії в Різдвяні дні жінки, бувало, ні за що не
залишали на ніч кужелі на прялках, щоб чорт не задумав сам сісти за роботу. В.
Скот, т. IV.
2 - Село Іваньківці на Переяс
лавщині. За П. Чубинським, ІІІ,
5.
Немає коментарів:
Дописати коментар