5 РОКІВ РАЗОМ

Пропонуємо вашій увазі випуск журналу "Сьогодні", присвячений ювілейній річниці співпраці між школами району та області.

Хороший тон поетичної пародії

Мистецтво літературної поетичної пародії нітрохи не нижче поетичного мистецтва взагалі. Скажімо більше того: вміння писати пародії повинне поєднувати в собі мистецтво поетичного стилю плюс літературознавчі знання і до них же – знання психології. Недарма відомих пародистів куди менше, ніж відомих поетів.

Хороша пародія – це не просто тонкий і глибокий гумор. Це, як правило, гіперболізація явища, метафори, почуття, ситуації, що мають місце бути в тому вірші, який вибрав пародист. Таким чином, вже в сомом вірші повинні бути закладені, скажімо так, основи для пародії – і пародист зобов’язаний їх знайти, осмислити і показати читачеві опукло і яскраво.

Значить, успішну пародію можна написати тільки на хороше вірш – адже тільки в ньому можуть бути почуття і думки, варті уваги. Хороша пародія – це реклама автора вірша. І скажемо прямо, багато поети самі зовсім не проти, щоб їх збірку прочитав пародист. Хтось побачить у цьому нелогічність: адже пародія по суті – насмішка. Це помилкова думка. Давайте подивимося на явище пародії з іншого боку.

Перше: поетів, як ми сказали, багато, пародистів хороших – мало. Значить, увагу пародиста до віршів поета вже означає його значимість, помітність.

Друге: пародисти як правило, перш ніж писати пародію, відстежують всю творчу діяльність поета. І їх метою є якесь одне-два вірші, які в ряді інших містять в собі щось, що виділяє їх: оригінальна думка, незвичайна метафора і інше.

Третє: пародія в літературному середовищі розглядається не як насмішка над автором, а як посмішка над літературним героєм твору.

І цей третій момент є головним для пародиста. Вміння відокремити автора вірша і створеного ним літературного героя завжди убезпечить автора пародія від ставлення до нього як до злого насмішникові. У цьому особлива тонкість поета-пародиста, в цьому його знання психології автора: вміти розглянути, в якому з віршів говорить сам автор, а в якому – створений ним поетичний герой. Тільки в такому випадку ніякої образи пародія у нормального поета не викличе.

Вдала пародія – це не висміювання самого вірша, не посмішка над невдалої римою або недоладною фразою. Вдала пародія – це несподіване розкриття явища, почуття, яке у вірші приховано, завуальовано. Або ж, як ми вже сказали, гіперболізація таких до смішних по-доброму меж.

Іноді пародисти використовують в своїх пародіях не одне, а два-три вірші, і якщо ці вірші добре знайомі слухачам, пародія набуває звучання мікродослідження з посмішкою.

Успіх пародії може бути гарантований в тому випадку, якщо, по-перше, автором вірша є відомий поет; якщо, по-друге, у вірші знайдено те, на що можна поглянути через збільшувальне скло гумору; якщо, по-третє, автор пародії тонко відчуває і розуміє літературного героя, і сама пародія не спрямована на автора вірша.

Автор: tanya

http://knig.org.ua/horoshyj-ton-poetychnoji-parodiji.html

Особливості та перспективи жанру ЕСЕ

Жанр есе у світовій літературі зародився досить давно. Основоположником есе вважається французький письменник Мішель де Монтень, який в 1580 році створив книгу творів під назвою «Есе», де мова йшла про найрізноманітніші речі – вічні категорії, боротьба добра і зла, любові і ненависті. Крім того, Монтень помістив в книгу безліч власних роздумів про різні події, явища. Сам автор охарактеризував свої твори як власний погляд на певні речі, який не претендує на вичерпне поняття і науковість. З тих пір есе як жанр пережило безліч змін, але основна характеристика залишилася тією ж – нетривіальний авторський погляд на давно відомі речі, який може бути цікавим читачеві, але не є істиною в останній інстанції, а відображає лише одну думку з багатьох.

Сьогодні есе набуває все більшої популярності як жанр, який надає автору максимальну свободу, не обмежуючи його практично нічим. Есе передбачає тільки кілька умов – необхідність писати в прозі, невеликий обсяг і доступність для непідготовленого читача. Всі інші характеристики – такі, як асоціативність, високий ступінь вираження авторського «я», новий і незвичний погляд на описуване явище, використання різних засобів для надання тексту яскравості і «наочності», надають автору свободу писати так, як він хоче і про те, що вважає важливим для свого читача.

Есе пишуть не тільки і не стільки літератори, скільки люди з нестандартним поглядом на світ. В даному випадку авторське бачення важливіше, ніж його літературні здібності. Тому найчастіше есеїстам стають люди суміжних з літературою професій – публіцисти, журналісти і т.д. Так, практично всі статті з психології особистості підкреслюють, що есе пишуть ті, хто хоче поділитися зі світом своїми думками, хоче відкритися читачам. В даному контексті цілком логічно, що більшість журналістів, які працюють в сфері друкованих ЗМІ, більшою чи меншою мірою іноді пишуть есе, так як це дає можливість їм висловити те, про що не можна розповісти з тих чи інших причин в пресі.

Особливо популярним став даний жанр в жіночих журналах. Незважаючи на те, що в даному випадку використовуються далеко не всі можливості есе і воно передбачає вузьке коло тем, тим не менш, саме завдяки друкування творів у жіночій періодиці, багато згадали про есе. Основними відмінностями есе в журналах є такі, як проста та доступна тема (як правило, погода або категорія дружби, любові), використання обмеженої кількості засобів вираження, тут максимально яскраво простежується авторська думка, низька ступінь асоціативності і подається не особливо цікавий погляд. Тому говорити про перспективність есе в жіночій періодиці не доводиться.

У той же час есе сьогодні поступово починають публікувати і в серйозній «якісної» пресі, розповідаючи або натякаючи на ті події, які небажано розглядати відкрито через недостовірність інформації, небажання редакторів розкривати свої джерела і т.д. Адже есе знаходиться на стику літератури та журналістики, вважається художнім жанром і не вимагає повної достовірності, чим вміло користуються досвідчені журналісти.

Автор: diana