Річниця Революції Гідності

26 листопада в читальному залі центральної районної бібліотеки відбулось засідання за круглим столом «Криниця національної гідності», присвячене другій річниці Революції Гідності. Члени ШКП та Ю.В Кожевнікова стали активними учасниками .висловлювали свої думки, а Яна Гриценя прочитала власний вірш, присвячений загиблому односельчанину Володимиру Іщуку.

Кавова акварель

Пригадую  часи,  коли пити каву стало «модно». І хоча  у старій матінці Австрії ту каву смажили, варили й вживали уже більш як півтора століття, у нашому провінційному, але гоноровому містечку теж мало-помалу вкорінювались цивілізовані звички.

 Хоча  варити  каву  у  нас по великому рахунку не вміли,  лише невдало  експериментували.  І на  кому – на нашому  «бомонді»,  бо хто ж іще з  роботящого  люду мав час, можливість і кошти щоденно випивати ту «каву» літрами? Але  творчий,  і  не менш працьовитий люд, збирався біля тієї нещасної кав’ярні, щоби, вистоявши годинну чергу, отримати свою порцію отого напою, смак якого могла  врятувати хіба що добряча  порція цукру. Та не це головне. Кава має напрочуд  дивну  властивість – розв’язувати  язики краще усякого алкоголю, об’єднувати людей різних національностей, статей, віросповідань, політичних  переконань. "За  кавою"  вирішуються  найглобальніші  проблеми  і  дріб’язкові побутові моменти  – від  покупки  чергової сукні,  подружньої  зради,  розлучення  аж до важливих  ділових контактів, підписання угод, списання боргу чи навпаки грошової позики «до зарплати».

Змінились часи. Змінились кав’ярні. Змінились відвідувачі. Навіть «кава» стала кавою! Але з того часу і по сьогодні затямила одне. Кавування – це своєрідний  ритуал. Це  невід’ємна частина життя мільйонів  людей у світі. Це  частина культури  нації. Це  щоденна потреба, як і читання новин, спілкування. Це звичка, залежність, прив’язаність. І не лише до самого напою, а й до посуду – філіжанки, горнятка. Відсутність можливості почати свій ранок із звичної процедури заварювання цього магічного напою інколи може зіпсувати настрій на увесь день і зруйнувати звичний хід думок.

Кава – як настрій – своєрідний камертон твого успішного дня. Смачна кава – успіх і позитив. Зварена  «за  правилами»,  за «рецептом» - безперечний поступ вперед, до перемоги. Якісні зернята чарівного дерева у змозі перетворити світ, що руйнується на «прекрасне і корисне». А ще – важливу  роль  відіграє  улюблена  каварня, затишна, по-домашньому рідна, із звичними  меблями та  аксесуарами, із  знайомими  обличчями і привітними посмішками.  Вона – як подруга, як затята твоя колежанка – може вислухати, порадити, налаштувати струни твоєї душі.

Без кави не уявляю свого життя. Мої ранки починаються з неї. Я залежна від кави. Я – каво манка. Це моя любов на все життя.

Автор: Олена Маланій

Чай-квітка, або таємниці зв'язаного чаю

Якщо вершина естетики у японців — традиція ханамі: милування квітами сакури чи уме, то у китайців — це точно заварювання, так званого, "зв’язаного" чаю (香片工艺茶), який також називають "квітучим". Його виготовляють з чайних листків (переважно зеленого чаю) та однієї чи декількох сухих квіток.

Використання зеленого неферментованого чаю обумовлене тим, що його листочкам набагато легше надати необхідну форму, аніж ламким і сухим листкам ферментованого чаю. Готовий напій зі зв'язаного чаю — це не лише оригінальне поєднання смаку та аромату чайного настрою, але й казкове видовище "розкриття бутона", котре можна спостерігати під час заварювання.

Традиція виготовлення зв’язаного чаю сягає часів правління китайської династії Сун (960-1279 рр.). Існують літературні згадки про "демонстраційний" чай, листя якого було зв’язане з квіткою для розваги імператора. Але найбільшої популярності цей напій набув лише у 80-ті роки минулого століття.

Абсолютно весь зв'язаний чай створюють вручну. Китайці — вправні чарівники у виробничих процесах, але автоматизувати виготовлення цього чаю неможливо. Все покладається на руку майстра та його фантазію. Зазвичай, готовий для заварювання бутон виглядає як кулька (куля — символ любові в Китаї) чи еліпс, але зустрічаються і сердечка, кільця, зірки, мініатюрні пагоди чи китайські ліхтарики, навіть зайці, рибки і дракони. На створення однієї композиції, в залежності від складності форми, досвідчений майстер витрачає від 1 до 10 хвилин.

Головні осередки виготовлення зв’язаного чаю: китайські провінції Фуцьзянь, Сичуань, Хунань і південно-західна частина Юньнаню. Для створення бутону обирають лише верхні листочки чи бруньки чайного куща Camellia sinensis, які збирають в особливий час: сезон дощів. Для збереження форми їх обробляють безпосередньо в день збору: зривають, сушать у спеціальних печах за температури 110°C (230°F), просіюють, зв’язують маленькими "снопами" і, зрештою, додають головний секрет — квітку.

Зазвичай, для зв’язаного чаю обирають хризантему, жасмин, османтус, лілію чи гібіскус, але зустрічаються і квіти амаранту, лаванди, конюшини, камелії, календули, лічі (червона слива), півонії. Одна або декілька квіток зв’язується із чайним листям за допомогою шовкової чи бавовняної нитки, і загортаються, мов капустина. Після цього бутон закручують в клаптик нейлонової тканини, надаючи йому потрібну форму, та остаточно висушують в печі з температурою 90°С (195°F). Готова композиція важить від 6 до 10 грамів і має бути абсолютно цілісною, щільною та пружною.

Зв’язаний чай не відноситься до окремого сорту, проте має чимало власних варіацій з казковими назвами: "Білий лотос втіхи", "Червона пагода", "Золотий злиток", "Квітка семи богинь", "Ароматний бутон", "Жасминова безсмертна діва", "Народження перлини","Ангел квітів".

Вся інтрига та краса зв'язаного чаю полягає в процесі його заварювання. Для того, щоб насолодитися процесом, слід використовувати скляний посуд. Найкраще взяти скляний чайник або келих. Залийте в посуд кип'ячену гарячу воду (не окроп — 80-90°С), а потім опустіть в неї бутон чаю. Приготуйтеся до містерії, вона почнеться з перших секунд. Бутон поступово розкриється, і ви побачите квітку, яка, в принципі, може бути будь-якого кольору: бузкового, жовтого, червоного, помаранчевого або білого. Та й форма квітки трапляється досить химерна. Листочки в цей час будуть розправлятися, й відкривати вашому зору всю красу та витонченість квітки.

Саме завдяки цьому процесу зв’язаний чай називають "квітучим" або "чай-квіткою", і додають характеристику "найбільш незвичайного і загадкового китайського чаю".

Чайний настій п’ють після повного розпускання бутону (зазвичай 3-4 хвилини), після чого його можна заварювати ще 2-4 рази, збільшуючи час кожного заварювання на 3 хвилини.

В заварюванні зв’язаного чаю, як і в милуванні квітучою сакурою, найголовнішим є відчуття часу. Точніше його відсутність. Для справжньої насолоди процесом ви маєте зупинити час — нікуди не поспішати, ні про що не думати, бути спокійним, розслабленим, і готовим сприймати прекрасне. Це своєрідна медитація, яка не тільки дарує вам неповторне дійство, але й виявляє повагу до майстра, який створив чай-квітку. Словом, насолоджуйтеся дійством!

Приємного чаювання!

Джерело: uamodna.com

А ви знаєте історію української гривні?

5 січня 1918 року на території України були введені в обіг так звані "100 гривень УНР", виконані за ескізом художника-графіка  Георгія Нарбута. Саме з цією купюрою пов’язаний вибір тризуба як символу Української Держави.

 Тризуб Володимира Великого, взятий художником Нарбутом за основу ескізу

Згідно з оголошеним ще в 1917 році конкурсом на найкращий проект грошового знаку, знаменний ескіз купюри номіналом в 100 карбованців виконав український  художник Георгій  Нарбут (1886-1920), один із засновників Української Академії Мистецтв. Художник створював замальовки мундирів  українського вояцтва, а також є автором малої Державної печатки України часів гетьмана Скоропадського. Його авторству належить цикл державних паперів, ескізи численних грамот, банкнот та марок. Не цурався Георгій Нарбут і більш вільних, навіть казкових тематик: свого часу проілюстрував безліч збірок казок та байок, зокрема, є автором ілюстрацій до творів Андерсена та Крилова.

Основною історичною та мистецькою цінністю створеної Георгієм Нарбутом купюри в 100 карбованців стало зображення тризуба як національного символу. За основу він взяв так званий "тризуб Володимира Великого". Слід зазначити, що тризуб як символ УНР був запроваджений лише 12 лютого 1918 року, тобто значно пізніше того часу, коли Г. Нарбут означив його центральною фігурою купюри.

В основу декору банкноти в 100 карбованців Г. Нарбута були покладені різноманітні етнічні символи та мотиви української народної творчості. Сама купюра виконана у стилі українського бароко, про що свідчить велика кількість завитків, орнаментів та інших елементів національного декору того часу.

Традиція використання суто українських національних мотивів була непорушною для Г. Нарбута і надалі. Напевно, основним його досягненням в реаліях того часу стало те, що художник в жодному разі не вдавався до копіювання усталених світових символів, але послідовно й невтомно створював свої. Тому всі купюри, спроектовані Г. Нарбутом, можна вважати самобутніми витворами мистецтва.

Хоча, як свідчать історичні твердження, сам митець був шокований своїм витвором, коли побачив його після випуску з поліграфії. Навіть найкраща київська друкарня Кульженків, якій доручили виконання замовлення, не знайшла відповідних фарб та паперу, тому кольорова гамма купюри Г. Нарбута і майбутньої грошової одиниці була спотворена до невпізнання.

У зв’язку з тим, що перший грошовий знак номіналом в 100 карбованців був надрукований на папері без водяних знаків (це пояснювалося тогочасною глибокою кризою вищеназваної друкарні), з’явилася шалена кількість підробок. Навіть грізний напис на реверсі купюри, який наголошував: "За фальшування Державних Кредитових білетів винуваті караються позбавленням прав і каторгою", не зупинив фальшувальників.

Відтак, вже 16 січня 1918 року випуск купюр цього номіналу припинили. Трохи пізніше, під час вивезення з Києва органів радянської влади, затиснених австро-німецькими та українськими військами, більшовики викрали кліше грошового білета та вивезли його до Москви.

Але, попри все, слід завважити, що запровадження саме цих 100 карбованців стало першим кроком до фінансової незалежності України.

Далі гривня видозмінилася вже за інших обставин, але витвір мистецтва Г. Нарбута закарбувався в народній пам’яті як вишукане, ні з чим не порівнюване творіння, уквітчане орнаментом, який нагадував етнічний жіночий одяг. До речі, за часів перебування вище зазначених 100 карбованців у обігу, купюру в народі лагідно називали "горлинкою" через схожість з українською вишивкою.

Джерело: http://www.uamodna.com/

У школі нам часто повторюють, що знати чужу культуру, традиції, історію потрібно, але найперше маємо не забувати про своє, рідне, берегти його і плекати. Зважаючи на це, члени нашого клубу відвідали презентацію видатної особистості,  української художниці, творчість якої відома у всьому світі – Марії Башкирцевої. Захід відбувався 9 листопада в Інституті філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки, де були присутні шановані гості, викладачі, студенти, представники ЗМІ.

Під час презентації ми почули про життя Марії Башкирцевої, чудово те, що студенти робили інсценізації деяких періодів її життя, що допомогло нам, глядачам, краще зрозуміти  художницю, відчути її переживання, побачити процес творчості, який не міг не зацікавити. Марія була талановитою здібною ученицею відомого французького художника, стала першою жінкою-художницею,  чиї картини були виставлені в Луврі. Майже все її життя пройшло у Парижі, тому її вважають французькою мисткинею, але не варто забувати про українське коріння Марії, про рідні Гавронці (колись Полтавська губернія), де жив її тато, де були чудові сади. Останні її прижиттєві: «Мені так хочеться гавронських вишень і яблук… » .

Марія була невимовно сильною дівчиною, адже вона прожила усього 26 років, і за цей недовгий період змогла підкорити світ, а цим варто пишатись.  Вона була дуже вимогливою до інших, та найперше до себе, була обов’язковою у своїх почуттях, хотіла досягти успіху, працюючи безперервно і важко, хотіла підкорити світ, щоб про неї говорили і пам’ятали – так і сталося! Невимовна сила волі, впертість, де в чому юнацький максималізм, допомогли Марії стати вічним образом таланту, «білою дівчинкою, ангелом», - як її називали. Дивно, та із розповідей про Марію, ми зрозуміли для себе, що потрібно працювати для того, щоб втілити свою мрію у життя, бо за нас цього ніхто не зробить. Усі присутні, разом із нами, отримали багато позитиву, нових знань, можливість замислитись над тим, як ми живемо і чого хочемо. А ще – ми повірили у власні сили і тепер точно знаємо, що не лінуючись, працюючи не з примусу, а власної волі, можна отримати відмінний, а то й  найкращий результат!

Автор: Олександр УДОТ