Івана Христителя

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.

На другий день після Водохрищ — Івана Христителя або «посвятки». В цей день господар, вставши ранком, брав у руки той хліб-сіль, що лежав під образами ще від «багатої куті», ніс у стайню, ламав на шматки і роздавав худобі разом з сіном, як останні різдвяні дари, — «щоб скотина плідна була».

Від Різдва до «Івана» жінки ховали свої починки — «щоб лихий ниток не плутав»1. А на «Івана» вони діставали свої кужелі, оглядали їх, але до роботи ще не бралися. Молодиці йшли в шинок, там вони сходилися «по родству» або «по кутках» — як де ведеться — і пили горілку, співали веселих пісень та примовляли: «Тільки й притики, що починки превеликі!» Мовляв, час уже братися й за роботу. Від Різдва до Івана Христителя в шинок ходити гріх, бо ще вода не посвячена, а на «Івана» вже можна.

В усі головніші свята — Різдво, Новий Рік, Водохрища — жінкам не можна ходити по воду, бо це «гріх». Цю роботу виконували за них парубки2, але на «посвятки» молодиці ставили їм могорич — «за те, що воду носили справно».

- - - - - - -

1 - В Англії в Різдвяні дні жінки, бувало, ні за що не залишали на ніч кужелі на прялках, щоб чорт не задумав сам сісти за роботу. В. Скот, т. IV.

2 - Село Іваньківці на Переяс

лавщині. За П. Чубинським, ІІІ, 5.