Гілочка роду Шевченка

Багатьом із нас відоме ім’я Варфоломія Григоровича Шевченка, троюрідного брата, свояка та побратима великого кобзаря України, тому я дозволю кілька слів про нащадків цієї родини. Племінниця Тараса Шевченка Єфросинія Варфоломіївна (Пріся, так називав її Тарас Григорович) з дядьком Тарасом познайомилася влітку 1857 р., а потім з ним листувалася. Єфросинія Шевченко вийшла заміж за Михайла Велигорського, дворянина, випускника 2-ї київської гімназії і отримала 40 дес. землі с. Мостищі на Чернігівщині. Мали Велигорські двох дочок: старшу Лізавету і молодшу Олександру (Шурочка, народжена 4 лютого 1881 р.).

Ще гімназистом в Орлі Леонід Андрєєв познайомився з родиною Велигорських і майбутньою дружиною Шурочкою. У своєму щоденнику він записав: "По-моєму, зовсім зайве розповідати про те, як це трапилося, що я покохав Шурочку так палко і так міцно… Чому все в мені тягнеться до Шурочки, як квітка до сонця, і, як квітка без сонця, завмирає без її ласки?.." Перше палке кохання до кароокої дівчини, молодшої на десять років, не проходило. У 1902 р. Л. Андрєєв одружився з 21-річною О. М. Велигорською — внучатою племінницею Тараса Шевченка.

Шурочка стала першим критиком його творів; їй Л. Андрєєв присвятив оповідання "Ангелочок", драму "Життя людини" і посмертно — оповідання "Прокляття звіра".

У молодих знайшовся первісток Вадим. 25-річна Олександра Михайлівна померла від зараження крові після народження другого сина. Тритижневого Данила забрала в свою родину старша сестра Лізавета Михайлівна Доброва, хрещеним батьком хлопчика став Максим Горький. Недаремно Леонід Андрєєв писав: "Сім’я Добрових страшно багато зробила для мене у моральному ставленні і до сих пір є сильною єдиною підтримкою у всіх нещастях життя".

Противник будь-якої диктатури Андрєєв у вересні 1917 р. написав, що "завойовник Ленін" крокує "калюжами крові", тому разом із старшим сином виїхав до Фінляндії. Жив у с. Нейвала, на дачі у друга, письменника Ф. Н. Вальковського. У березні 1919 р. в Парижі вийшла стаття "S.O.S!", у якій Андрєєв закликав громадян об’єднатися, щоб врятувати Росію від "дикарей Европы, восставших против ее культуры, законов и морали, превративших ее в пепел, огонь, убийство, разрушение, кладбище, темницы и сумасшедшие дома". 9 грудня 1919 р. 48-річний Леонід Андрєєв помер від паралічу серця.

Данило Андрєєв ріс дуже хворобливим хлопчиком. Хоч його оточувала справжня любов, піклування, але краяли дитину язики добрих людей, які шепотіли: "оце той, через якого померла мати…" Нестерпно стало шестирічному Данилові, коли бабуня, яка його доглядала, захворіла на дифтерію й померла. Хлопчик навіть побіг на Чорну річку топитися, щоби більше нікого не вбивати; щоб на тому світі побачити маму та бабуню.

Талановитий хлопчик закінчив гімназію, Вищий літературно-художній інститут, вступив до Союзу поетів. Робота художника та письменника. Рядовим пройшов Другу світову. У 1947-му за роман "Странники ночи" Андрєєва арештували. Лефортово, потім ще 9 років Володимирського централу. В кінці життя побачився з рідним братом; за 40 днів до смерті нащадок Тараса Шевченка отримав нову квартиру.

Автор: Ганна Черкаська