10 найкращих книг ХХІ століття,які варто прочитати

Сьогодні ведуться гарячі суперечки з приводу того, що немає гідних письменників, які б увійшли в класику літератури. Але, тим не менш, є книги, які здатні викликати у читачів захоплення. Десять талановитих сучасних письменників зуміли увійти в список кращих і своїми творіннями вони і представили першу декаду нового століття в літературі.

Початок ХХI століття ознаменувався тим, що на перший план вийшли модифіковані історичні романи, родзинкою яких стало унікальний виклад «голої правди» без будь-яких прикрас. Візитною карткою кожного сучасного письменника стало зображення краху всіх стереотипів, які формувалися цілими поколіннями століттями. На ділі це прекрасно продемонстрували угорець Петер Естергазі, автор досить помітного історичного роману «Небесна гармонія», опублікованого в 2000 році.

Далі список продовжує британсько-ямайська письменниця Зеді Сміт, дебютний роман якої «Білі зуби» (2000) вражається не тільки зображенням історичних подій Другої світової війни, а й пророкуванням, що нас чекає в найближчому майбутньому.

Німецький письменник, визнаний лише після смерті, В.Г.Себальд в своєму останньому романі «Аустерліц» (2001) торкнувся теми Голокосту.

Своїм невимушеним стилем французький письменник Мішель Уельбек увійшов в десятку першої декади ХХІ століття саме завдяки роману «Платформа», де з усією своєю нечутливістю і точністю описав зовнішність західних жителів.

Орхан Памук, Філіп Рот і Еліс Манро своїми творчими напрацюваннями «Стамбул: Місто спогадів» (2003), «Змова проти Америки» (2003) і «Притулок» (2004) також залишили помітний слід в світі літератури.

«Резюмують» десятку такі письменники як швед Стіг Ларсон, творець культової детективної епопеї про дівчину Лізбет Саландер «Міленіум» (2005-07), а також Джонатан Літелл своїм епатажним романом «Les Bienveillantes» і Дж.М.Кутзее «Літо. Сцени з провінційного життя III “(2009).

5 РОКІВ РАЗОМ

Пропонуємо вашій увазі випуск журналу "Сьогодні", присвячений ювілейній річниці співпраці між школами району та області.

Хороший тон поетичної пародії

Мистецтво літературної поетичної пародії нітрохи не нижче поетичного мистецтва взагалі. Скажімо більше того: вміння писати пародії повинне поєднувати в собі мистецтво поетичного стилю плюс літературознавчі знання і до них же – знання психології. Недарма відомих пародистів куди менше, ніж відомих поетів.

Хороша пародія – це не просто тонкий і глибокий гумор. Це, як правило, гіперболізація явища, метафори, почуття, ситуації, що мають місце бути в тому вірші, який вибрав пародист. Таким чином, вже в сомом вірші повинні бути закладені, скажімо так, основи для пародії – і пародист зобов’язаний їх знайти, осмислити і показати читачеві опукло і яскраво.

Значить, успішну пародію можна написати тільки на хороше вірш – адже тільки в ньому можуть бути почуття і думки, варті уваги. Хороша пародія – це реклама автора вірша. І скажемо прямо, багато поети самі зовсім не проти, щоб їх збірку прочитав пародист. Хтось побачить у цьому нелогічність: адже пародія по суті – насмішка. Це помилкова думка. Давайте подивимося на явище пародії з іншого боку.

Перше: поетів, як ми сказали, багато, пародистів хороших – мало. Значить, увагу пародиста до віршів поета вже означає його значимість, помітність.

Друге: пародисти як правило, перш ніж писати пародію, відстежують всю творчу діяльність поета. І їх метою є якесь одне-два вірші, які в ряді інших містять в собі щось, що виділяє їх: оригінальна думка, незвичайна метафора і інше.

Третє: пародія в літературному середовищі розглядається не як насмішка над автором, а як посмішка над літературним героєм твору.

І цей третій момент є головним для пародиста. Вміння відокремити автора вірша і створеного ним літературного героя завжди убезпечить автора пародія від ставлення до нього як до злого насмішникові. У цьому особлива тонкість поета-пародиста, в цьому його знання психології автора: вміти розглянути, в якому з віршів говорить сам автор, а в якому – створений ним поетичний герой. Тільки в такому випадку ніякої образи пародія у нормального поета не викличе.

Вдала пародія – це не висміювання самого вірша, не посмішка над невдалої римою або недоладною фразою. Вдала пародія – це несподіване розкриття явища, почуття, яке у вірші приховано, завуальовано. Або ж, як ми вже сказали, гіперболізація таких до смішних по-доброму меж.

Іноді пародисти використовують в своїх пародіях не одне, а два-три вірші, і якщо ці вірші добре знайомі слухачам, пародія набуває звучання мікродослідження з посмішкою.

Успіх пародії може бути гарантований в тому випадку, якщо, по-перше, автором вірша є відомий поет; якщо, по-друге, у вірші знайдено те, на що можна поглянути через збільшувальне скло гумору; якщо, по-третє, автор пародії тонко відчуває і розуміє літературного героя, і сама пародія не спрямована на автора вірша.

Автор: tanya

http://knig.org.ua/horoshyj-ton-poetychnoji-parodiji.html

Особливості та перспективи жанру ЕСЕ

Жанр есе у світовій літературі зародився досить давно. Основоположником есе вважається французький письменник Мішель де Монтень, який в 1580 році створив книгу творів під назвою «Есе», де мова йшла про найрізноманітніші речі – вічні категорії, боротьба добра і зла, любові і ненависті. Крім того, Монтень помістив в книгу безліч власних роздумів про різні події, явища. Сам автор охарактеризував свої твори як власний погляд на певні речі, який не претендує на вичерпне поняття і науковість. З тих пір есе як жанр пережило безліч змін, але основна характеристика залишилася тією ж – нетривіальний авторський погляд на давно відомі речі, який може бути цікавим читачеві, але не є істиною в останній інстанції, а відображає лише одну думку з багатьох.

Сьогодні есе набуває все більшої популярності як жанр, який надає автору максимальну свободу, не обмежуючи його практично нічим. Есе передбачає тільки кілька умов – необхідність писати в прозі, невеликий обсяг і доступність для непідготовленого читача. Всі інші характеристики – такі, як асоціативність, високий ступінь вираження авторського «я», новий і незвичний погляд на описуване явище, використання різних засобів для надання тексту яскравості і «наочності», надають автору свободу писати так, як він хоче і про те, що вважає важливим для свого читача.

Есе пишуть не тільки і не стільки літератори, скільки люди з нестандартним поглядом на світ. В даному випадку авторське бачення важливіше, ніж його літературні здібності. Тому найчастіше есеїстам стають люди суміжних з літературою професій – публіцисти, журналісти і т.д. Так, практично всі статті з психології особистості підкреслюють, що есе пишуть ті, хто хоче поділитися зі світом своїми думками, хоче відкритися читачам. В даному контексті цілком логічно, що більшість журналістів, які працюють в сфері друкованих ЗМІ, більшою чи меншою мірою іноді пишуть есе, так як це дає можливість їм висловити те, про що не можна розповісти з тих чи інших причин в пресі.

Особливо популярним став даний жанр в жіночих журналах. Незважаючи на те, що в даному випадку використовуються далеко не всі можливості есе і воно передбачає вузьке коло тем, тим не менш, саме завдяки друкування творів у жіночій періодиці, багато згадали про есе. Основними відмінностями есе в журналах є такі, як проста та доступна тема (як правило, погода або категорія дружби, любові), використання обмеженої кількості засобів вираження, тут максимально яскраво простежується авторська думка, низька ступінь асоціативності і подається не особливо цікавий погляд. Тому говорити про перспективність есе в жіночій періодиці не доводиться.

У той же час есе сьогодні поступово починають публікувати і в серйозній «якісної» пресі, розповідаючи або натякаючи на ті події, які небажано розглядати відкрито через недостовірність інформації, небажання редакторів розкривати свої джерела і т.д. Адже есе знаходиться на стику літератури та журналістики, вважається художнім жанром і не вимагає повної достовірності, чим вміло користуються досвідчені журналісти.

Автор: diana

Медіашкола в Інституті філології і журналістики СНУ імені Лесі Українки

В рамках проекту відбулась зустріч із Вікторією Жуковською, однією із найпомітніших постатей медіапростору Волині. Її голос тішить слухачів радіостанції "СІД FM"

Робота і курс лекцій в рамках польсько-українсько-білоруського проекту

Польсько-українсько-білоруський проект «Справа»

Польсько-українсько-білоруський проект «Справа» в Україні поширюється на наступні міста: Вінниця, Дніпропетровськ, Київська область, Кременчук, Луцьк, Львів, Полтава, Суми, Тернопіль, Херсон та Чернігів. Проект призначений для роботи у школах, а саме – ознайомлені із функціонуванням традиційних та сучасних ЗМІ, історією громадянського суспільства, а також практично спробували створити власні медіа-ресурси. Від жовтня 2014 року до травня 2015 року кожен із п’ятнадцяти аніматорів працюватиме із 8 групами молоді (кожна: 10-15 осіб) та проведе із кожною із них по 4 тематичних тренінги(5 годин/тренінг). Тренери-аніматори навчать учнів створювати мультими (мультимедійні газети, детальніше на mammedia.com.ua, сторінка проекту – sprawa.org), ознайомлять їх із основами журналістики, журналістською етикою та спільно розпочнуть пошуки та дискусії про найбільші проблеми та виклики у своєму локальному середовищі. Кожна група створить мультиму після 2-го та 4-го тренінгу. У травні 2015 року відбудеться конкурс та визначення найкращих редколегій в інтернет-голосуванні та за рішенням журі.

Тематика майстер-класів зосереджена на двох аспектах. Перший пов'язаний із журналістською освітою. Учасники навчаються написання та редагування текстів, дізнаються про жанри журналістики, торкаються теми етики в ЗМІ та критичного аналізу інформації. Другий аспект стосується громадської активності та дій на користь місцевих громад. Молоді люди, які беруть участь в проекті, приглядаються до спільнот в яких вони живуть, відповідно до потреб, можливостей та активізації інших осіб. Цей аспект діяльності власне акцентує назва нашого проекту – Справа. Ідея полягає на тому, що для молодих людей, які публікують мультими та для їхніх місцевих громад існує «справа», та яка є дійсно важлива. Відтепер ми також використовуватимемо окрім назви «Справа» - визначену у Львові назву «Вголос».

У вимірі «соціального» модулю проект, на думку тренерів-аніматорів, стимулює молодих учасників до того, щоби глянути на середовище, в якому вони проживають з точки зору того, що можна змінити, виправити або поліпшити. В процесі проекту, молодь проводить свого роду міні-опитування місцевих потреб. Отримані результати натомість використовуються як для журналістської роботи (статті, інтерв'ю), так і для громадської діяльності – в тому числі для різноманітних акцій, наприклад, збір коштів на лікування друзів, флешмоби, шкільні ярмарки чи облагородження шкільних територій та дитмайданчиків.

З першого етапу проекту «Справа», який тривав протягом січня-травня 2014 року у Львові, Луганську, Херсоні та Чернігові, нам відомо, що було дуже багато дій та ідей. У більшість із них були залучені вчителі, батьки, а в меншій мірі – місцеві громади. Молодь теж часто намагалася зацікавити своєю діяльністю місцеві медіа. Серед тем в українських публікаціях переважали питання освіти, необхідність реформ з точки зору підлітків, культурне життя міст, екологія, субкультури, права людини та надання допомоги біженцям з Криму і Східної України.

Проект концентрується на публічних справах та потребах, на спільному та універсальному добрі, на європейських цінностях. Ціллю реалізації проекту є надання його учасникам відчуття себе частиною громадського мовлення. Вони мають відчути, що означає бути незалежним журналістом, який працює на благо читачів/громадськості, а не для жодних силових, політичних чи фінансових груп.

Медіа-програма демократизації в країнах Східного партнерства та Туреччині реалізовується за підтримки Міністерства закордонних справ Данії у співпраці з Фундацією Нові Медіа (Варшава) має на меті збільшення медіаграмотності серед учнів українських та білоруських загальноосвітніх шкіл віком 15-17 років за допомогою просування універсальних цінностей медіа-переказу публічної інформації у демократичному суспільстві.