Гілочка роду Шевченка

Багатьом із нас відоме ім’я Варфоломія Григоровича Шевченка, троюрідного брата, свояка та побратима великого кобзаря України, тому я дозволю кілька слів про нащадків цієї родини. Племінниця Тараса Шевченка Єфросинія Варфоломіївна (Пріся, так називав її Тарас Григорович) з дядьком Тарасом познайомилася влітку 1857 р., а потім з ним листувалася. Єфросинія Шевченко вийшла заміж за Михайла Велигорського, дворянина, випускника 2-ї київської гімназії і отримала 40 дес. землі с. Мостищі на Чернігівщині. Мали Велигорські двох дочок: старшу Лізавету і молодшу Олександру (Шурочка, народжена 4 лютого 1881 р.).

Ще гімназистом в Орлі Леонід Андрєєв познайомився з родиною Велигорських і майбутньою дружиною Шурочкою. У своєму щоденнику він записав: "По-моєму, зовсім зайве розповідати про те, як це трапилося, що я покохав Шурочку так палко і так міцно… Чому все в мені тягнеться до Шурочки, як квітка до сонця, і, як квітка без сонця, завмирає без її ласки?.." Перше палке кохання до кароокої дівчини, молодшої на десять років, не проходило. У 1902 р. Л. Андрєєв одружився з 21-річною О. М. Велигорською — внучатою племінницею Тараса Шевченка.

Шурочка стала першим критиком його творів; їй Л. Андрєєв присвятив оповідання "Ангелочок", драму "Життя людини" і посмертно — оповідання "Прокляття звіра".

У молодих знайшовся первісток Вадим. 25-річна Олександра Михайлівна померла від зараження крові після народження другого сина. Тритижневого Данила забрала в свою родину старша сестра Лізавета Михайлівна Доброва, хрещеним батьком хлопчика став Максим Горький. Недаремно Леонід Андрєєв писав: "Сім’я Добрових страшно багато зробила для мене у моральному ставленні і до сих пір є сильною єдиною підтримкою у всіх нещастях життя".

Противник будь-якої диктатури Андрєєв у вересні 1917 р. написав, що "завойовник Ленін" крокує "калюжами крові", тому разом із старшим сином виїхав до Фінляндії. Жив у с. Нейвала, на дачі у друга, письменника Ф. Н. Вальковського. У березні 1919 р. в Парижі вийшла стаття "S.O.S!", у якій Андрєєв закликав громадян об’єднатися, щоб врятувати Росію від "дикарей Европы, восставших против ее культуры, законов и морали, превративших ее в пепел, огонь, убийство, разрушение, кладбище, темницы и сумасшедшие дома". 9 грудня 1919 р. 48-річний Леонід Андрєєв помер від паралічу серця.

Данило Андрєєв ріс дуже хворобливим хлопчиком. Хоч його оточувала справжня любов, піклування, але краяли дитину язики добрих людей, які шепотіли: "оце той, через якого померла мати…" Нестерпно стало шестирічному Данилові, коли бабуня, яка його доглядала, захворіла на дифтерію й померла. Хлопчик навіть побіг на Чорну річку топитися, щоби більше нікого не вбивати; щоб на тому світі побачити маму та бабуню.

Талановитий хлопчик закінчив гімназію, Вищий літературно-художній інститут, вступив до Союзу поетів. Робота художника та письменника. Рядовим пройшов Другу світову. У 1947-му за роман "Странники ночи" Андрєєва арештували. Лефортово, потім ще 9 років Володимирського централу. В кінці життя побачився з рідним братом; за 40 днів до смерті нащадок Тараса Шевченка отримав нову квартиру.

Автор: Ганна Черкаська

Історія походження української мови

Кілька "початкових" століть слов'янської мовної історії залишилися без будь-якої письмової фіксації з боку самих слов'ян. Тим не менше, наукове вивчення слов'янських мов дає підстави до окреслення імовірного "початкового" історичного стану, з якого далі розвинулися сучасні слов'янські мови.

Слов'янські мови належать до центральної групи "сатем" індоєвропейських мов, від яких відокремилася на початку нашої ери. Порівняно спільна мова слов'ян існувала імовірно до VII ст. (або лише до IІІ ст.), коли внаслідок діалектного подрібнення і міґрацій почали формуватися сучасні окремі слов'янські мови.

Проте є всі підстави ствержувати про хибність теорії про початково єдину слов'янську прамову. Її не вдається узгодити з отриманою етимологічною картиною реконструйованої слов'янської лексики. Тобто, монолітності праслов'янської мови не було. Праслов'янська була "живою мовою з усіма атрибутами складності живої мови, а значить, був і діалектний поділ. Праслов'янська мова також не має територіально-обмеженої "прабатьківщини". Тобто, праслов'янська сформувалася "не на одному місці". Поряд зі слов'янськими завжди були присутні й неслов'янські етнічні елементи.

З дослідженого матеріалу видно, що в колі індоєвропейських племен існувала прадавня суміжність або принаймні близькість мовних територій слов'ян, ілірійців, фракійців і кельтів. Взагалі об'єднавчий етнонім *slověne є лише пізнішим витвором самих слов'ян.

Крім того, "споконвічність балто-слов'янської мовної близькості" підлягає сумніву. Особливо уразлива відома теорія походження слов'янської з балтійської, що наражається на опір мовного матеріалу (неможливо, наприклад, вивести вельми архаїчні слов'янські ряди чергувань голосних з інноваційних балтійських рядів).

Балти – не одвічні мешканці Верхнього Подніпров'я. Так, виявлено й досліджено балто-фракійські контакти без участі слов'ян. Виявлені й інші докази близкості давніх балтів та фракійців.

Натомість етимологічні дослідження висувають на передній план центрально-європейські зв'язки слов'ян з давніми італіками, причому балти довго залишаються осторонь.

Лише по міґрації балтів і слов'ян на нинішні терени стає помітне їхнє зближення і пізніше сусідство. Балто-слов'янські мовні стосунки починаються для праслов'янських мов як уже сформованого мовного типу з процесами, відмінними від балтійських.

В той же час, слов'яно-кельтські контакти, вивчення їхнього сліду і локалізація могли б сприяти опрацюванню компромісного варіанту між такими принципово відмінними концепціями, як польська автохтоністська теорія слов'янської прабатьківщини на Віслі й Одері та варіант дунайської прабатьківщини слов'ян. Наразі малодослідженим є питання кельто-слов'янських стосунків, у розв'язанні якого О. Трубачов вбачав перспективу компромісу між його теоріями етногенезу слов'ян.

Мова несе історію свого походження і формування у власному звуковому, граматичному і словниковому матеріалі. У своїй "Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache" (1913) Т.Гартнер і С. Смаль-Стоцький першими висловили сумнів у "науковості" поділу слов'янських мов на три групи. Те, що українська мова постала безпосередньо з праслов'янської, а ідея прасхіднослов'янської мови (єдиною для українців, білорусів та росіян) позбавлена ґрунту, стало для них очевидним після ґрунтовних наукових студій.

Як у ХІХ ст., так і тепер вчені та теорії, не деформовані ідеологічними упередженнями, констатують неповторну своєрідність української мови серед навколишніх слов’янських. Ця своєрідність у кінцевому рахунку зумовлена географічно і полягає в очевидних сполучних, перехідних рисах української мови між структурами як географічно північних і південних, так і західних і східних слов’янських мов.

За 32 ознаками з 40 українська мова відмінна від російської. Більше того, названі риси української мови не просто відрізняють її фонетику від російської: більшість їх водночас єднають її з рештою слов'янських мов.

З-поміж 82 специфічних рис мови виключно українськими є 34; ексклюзивних українсько-білоруських 4, українсько-російських – жодної; аналогій, водночас спільних в української з іншими мовами: верхньолужицьких і білоруських по 29, нижньолужицьких 27, полабських 19, словенських 18, російських 11. Показово, що решта слов'янських мов (половина: 7 з 14) має з українською по 20-21 спільній риси на півдні і по 22-23 спільні риси на заході, що достатньо унаочнює справжні історичні зв'язки української мови та її справжнє місце в колі слов'янських мов. Де ж тут підстави для існування єдиної "східнослов'янської" групи мов між росіянами та українцями?

Дослідивши історію різних слов'янських мов, вчений-мовознавець Х. Шустер-Шевць так і не знайшов підстав для виділення традиційних історичних "зупинок" після праслов'янської (зокрема, не було ні "празахіднослов'янської", ні "прапівденнослов'янської"). Разом з тим, вчений визнав існування трьох діалектних комплексів. Йдеться про такі діалектні комплекси:

1) ПРОТОСЛОВАЦЬКИЙ (сербо-хорватська і словенська),

2) ПРАЛЕХІТСЬКИЙ (польсько-поморська та протоболгарська),

3) СЕРБОЛУЖИЦЬКИЙ, який приєднується у давнині до центральних і південно-східних частин пізньопраслов'янської мови (попередників української, чеської і верхньолужицької).

Власне праслов'янська мова проіснувала до ІІІ ст. н.е. Потім надійшов період пізньопраслов'янської мови і початок ранньої епохи існування ранніх слов'янських мов (IV-V ст./ Х-ХІ ст.). Перший свідок існування праукраїнської мови- верхньолужицька мова. (Слід підкреслити, що й давній прапор Верхньої Лужицьких слов'ян був синьо-жовтим).

Пліній (79 р.) і Птолемей (170 р.) згадують сербів біля Меотиди й адиґів-зихів. Виходить, предки українців і серболужичів були сусідами 1800 років тому на Азові і за часи Великого переселення народів пройшли звідти довгий шлях на захід до Сербії й Лужичини, зберігши мовні риси, спільні з мовою давніх сусідів – праукраїнською.

Другий свідок існування праукраїнської мови – полабська мова. Полабська мова, інакше – мова древ'ян на Лабі, належала до лехітської (= північнослов'янської) групи слов'янських мов (разом з кашубською, ободритською та ін.). Розташована на крайньому заході слов'янського світу, вона була вживана до середини XVIII ст. у Німеччині на лівобережжі Лаби (Ельби) в околицях Люнебурґа, Люхова і Сютена.

Рідкісну нагоду проминали дослідники, обходячи увагою схожу на етнонім українців назву полабського плем'я wkrzanie "украни, укри". Чому вона так подібна до ім'я "Вкраїна"? Першим помітив схожість хоронімів Україна і Ukermark Й.Еґлі [Egli, 953]. Цю етимологію згадує і О.Стрижак: назва Україна – "того ж кореня, що й топоним Укермарк земля полабських укрів".

Давність української мови доводять і її спільні елементи з групою кельтсьских мов (ірландська, шотландська-ґельська і менська). Дослідники також відзначають роль носіїв милоградської культури у формуванні деревлян і залишки кельтської топонімії від Полісся до Карпат. Історик М. Брайчевський у своїй книзі про походження Русі пише, що деревлянам передувала людність з кельтськими зв'язками.

Причетність кельтів до української мови обстоював й О.Шахматов, аналізуючи деякі слов’яно-кельтські словникові [пари], він виявляє в словах такі звукові властивості, що могли виникнути лише на кельтському ґрунті і є чужими для слов’янських мов.

Таким чином, жодним з різноманітних способів конкретного наукового аналізу не вдається виявити якусь свою окрему, особливу слов'янськість мов трьох народів "спадкоємців Київської держави" Х-ХІІІ ст. У їхній історії ця держава була лише спільним етапом: "У зв'язку з цим здається невдалою поширена формула: "давньоруська народність – спільний предок трьох народів – російського, українського та білоруського".

Тому вважаємо більш правильним говорити про те, що Русь становила спільний період (або етап) в історичному розвитку трьох східносло-в'янських народів.

Для науковців цього було б досить, щоб закрити питання про "єдину мову Київської Русі" і зайнятися змістовнішими речами. Те, що ці розмови точаться далі, вказує на їхню позанаукову мету. Тим часом ілюзія "давньоруської мови" вже масово розсіяна по тисячах книг, статей, десятках етимологічних словників. Від цього вона не перестає бути замаскованою під науку ідеологією.

Українська мова відображає формування українців як етносу, що склався у VІ-XVІ ст. внаслідок інтеґрації нащадків трьох слов'янських племен – полян, деревлян, сіверців за участю груп степового населення – іраномовного (В. Петров; О. Стрижак) і тюркомовного (О. Пріцак) – і був носієм трьох місцевих діалектів історичного продовження праслов’янської мови полянських, деревлянських, сіверянських, що лише згодом дістали назву "українська мова".

Українці не успадкували мовних особливостей таких слов'янських племен, як радимичі, кривичі, в'ятичі чи новгородські словени: мовним продовженням їхніх діалектів є сучасна білоруська й російська мови. Справжня, "жива" українська мова ніколи не була "давньоруська", ніколи не була "спільноруська", ніколи не була тотожна з російською, не була предком або нащадком, або відгалуженням російської мови. Вона поставала і постала з праслов’янської, формуючися від VI до XVI ст. На підставі об'єктивних фактів стає очевидним, що українська мова є таким же мовним родичем російської, як сербська або чеська.

"Правда про походження української мови" -

спецпроект "Український Тиждень"

Джерело: spadok.org.ua

Музична терапія

Без музики неможливо уявити сучасний світ. Мелодії оточують нас вдома, на роботі, в машині та громадському транспорті. Навіть на природу, за місто, багато хто намагається взяти щось послухати.

На питання, навіщо потрібна музика, зазвичай відповідають не замислюючись - для душі, для настрою.

Але насправді музика здійснює на людину набагато складніший та глибший вплив.

Музикотерапія: лікування чи шарлатанство?

Музикотерапія - один з термінів, які викликають неодмінний скепсис у людей. Лікувати музикою? Смішно! Музика - це не ліки. Її послухати приємно, але насправді це не додає здоров'я чи сил. Відпочити під мелодію можна, а от хвороби лікувати не вийде. З цієї причини фахівці, котрі пропонують музику в якості методів лікування, часто розглядаються як шарлатани.

Однак, давайте подивимося, як музика впливає на наш мозок. Після того, як звуки досягли нашого вуха, мозок розпочинає обробку інформації. Починаючи від відділів, які відповідають за сприйняття звуку, у сприйняття мелодії втягуються майже всі центри кори головного мозку. Адже це не тільки звуки, але і їх поєднання, ритм, гучність. І всі ці характеристики сплітаються разом і викликають у нас різні стани. Музика буквально захоплює мозк.

Відбуваються досить значні зміни в корі головного мозку, які особливо добре помітні, якщо людина пов'язана з музикою постійно: регулярно слухає її або, ще краще, грає на музичному інструменті. Мозок музиканта відрізняється від мозку звичайної людини. У нього розвинені відділи, що відповідають за слух, обробку звукової інформації, ритм і за тонку роботу пальців (якщо гра на музичному інструменті вимагає цього).

Музика проти старих схем

При деяких станах або захворюваннях мозок підпорядковується роботі дуже простих але стійких нейронних схем. Їх вкрай складно змінити навіть за допомогою ліків.

Найбільш поширений приклад - хронічний біль. Існує безліч станів, з постійними вираженими больовими відчуттями. Наприклад, артрити, міалгії або невралгії. Дуже часто саме захворювання давно вщухло, а біль зберігається. Винне в цьому "джерело" болю, що сформувалося в мозку. Тобто звичні зв'язки, які утворилися в гострий період захворювання, продовжують працювати автоматично навіть тоді, коли проблема зникла.

Інший варіант таких розладів - різного роду залежності (наркотики, алкоголь, нікотин і т.п.). Коли люди перестають приймати такі речовини, в мозку продовжують працювати ті ж ланцюжки нейронів, які спонукали їх до прийняття наркотиків. Мозок постійно намагається повернути людину до колишнього життя.

У дослідженнях впливу музики на больовий синдром та наркотичну залежність було показано, що музика, під час прослуховування, послаблює дію патологічних ланцюжків, котрі мучають людину: біль зменшується, знижується потяг до наркотиків. Це відбувається з тієї причини, що в результаті прослуховування музики перерозподіляється мозкова активність. Мелодія наче "відтягує" на себе потужності звичних схем.

Музика в боротьбі за інтелект

Коли людина займається якоюсь постійною діяльністю, мозок змінюється. Між його відділами, залученими в сприйняття цієї діяльності, утворюються міцні та постійні зв'язки між нейронами. Так само відбувається і з музикою. Якщо людина грає на музичних інструментах або навіть просто регулярно слухає музичні твори, її мозок вдосконалюється. Чим це може бути корисно?

По-перше, це дуже добре для дітей дошкільного та раннього шкільного віку. Якщо дитину долучають до музики, якщо вона навчається грати на якомусь інструменті, то у неї швидше і краще формуються такі шкільні навички, як письмо, рахування і читання. Якщо дитина 3 роки навчалася грі на якомусь музичному інструменті, у неї ширший словниковий запас, краще розвинена дрібна моторика рук, вона довше утримує увагу, ніж її однолітки, які не займалися музикою. Особливо вражають результати у тих дітей, які спочатку відставали з шкільних дисциплін через розлади формування необхідних навичок, наприклад, через дислексії.

По-друге, як з'ясувалося, музика дозволяє уповільнити процеси інтелектуального згасання у літніх. Навіть хвороба Альцгеймера розвивається повільніше у тих, хто так чи інакше пов'язаний з музикою.

Різна музика, різний ефект

Класична музика, як показують дослідження, викликає більше позитивних ефектів, ніж "екстремальна" (важкий метал). Широко досліджено вплив музики часів бароко і творів Моцарта. Ритм цих творів дуже позитивно впливає на мозок. Під такі мелодії добре вчитися - під їх впливом поліпшується запам'ятовування. Крім того, невеликий експеримент показав, що у людей, які перенесли інсульт, класична музика допомагає поліпшити зорову увагу, що може постраждати після судинної катастрофи.

Що стосується важкої музики, тут описують досить багато неприємних ефектів. При частому прослуховуванні хард року знижується настрій, увага, часто виникає агресія. Однак, не всі люди реагують на цю музику однаково. Деякі, навпаки заспокоюються під її різкі звуки. Тож, незважаючи на певні аспекти, важку музику назвати цілющою теж можна.

Музика допомагає здоров'ю

Звичайно, твердження, що музикотерапія може бути повноцінним методом лікування, все-таки невірне. Вона корисна, вона змінює мозок, але не настільки, щоб вилікувати від захворювання. Однак, музику можна використовувати як доповнення до основних методів лікування. Тим більше, прослуховування музичних записів можна організувати абсолютно безкоштовно.

І, головне, щоби використовувати музику на користь своєму здоров'ю, абсолютно не потрібно чекати розвитку хвороб або появи проблем. Це можна зробити хоч зараз просто для підтримки загального тонусу, задоволення чи розваги.

Рекомендації:

Займайтеся музикою в будь-якому віці. Залучайте до цього дітей та онуків. Не важливо, чи станете ви віртуозом, головне це звучання музики і процес музикування.

Частіше слухайте музику. Навіть якщо вона звучить просто фоном у вашому оточенні, це вже позитивно впливає на роботу мозку. Вона знижує тривогу, поліпшує загальне самопочуття, нормалізує настрій.

http://www.uamodna.com/

Фотограф знімає вільних та щасливих коней

Коні — благородні та красиві тварини зі своїм характером — саме це вдається показати у своїх роботах Катерині Друзь. Фотографування коней для неї — це і професія, і улюблене заняття, і свій спосіб показати всім, наскільки прекрасним є Кінь.

Катерина Друзь проживає в Москві та подорожує всім світом, роблячи гарні фотографії коней. Допомагає їй у цьому художня освіта та знання основ анатомії й психології цих дивних тварин.

Як розповідає Катерина, вона завжди дуже любила коней і використовувала будь-яку можливість, щоб поспілкуватися з ними: з 11 років вона доглядала за цими тваринами та їздила верхи, потім працювала в іпотерапії. А її першим конем став ахалтекінець, дружба з яким допомогла полюбити цих чудових тварин ще сильніше.

Катерина каже: «Багато хто знає і так, що кінь — красива істота, але не кожен дійсно розуміє, що будь-який кінь — яскрава особистість, часто дуже артистична, весела, емоційна. Це добре видно, коли кінь вільний: вільний від болю, примусу, страху, поганих умов. Саме тому я намагаюся зафіксувати образ коней у моменти їхнього щасливого вільного руху, ігри, або в природних умовах проживання. Я проти больового впливу на коней, тому на моїх фотографіях ви побачите, в основному, коней, що насолоджуються свободою».

«Відкриваючи для себе неповторність кожного коня, я прагну передати її у своїх фотороботах», — додає Катерина Друзь. І, повірте, їй це вдається найкраще: її фотографії як ніщо інше передають красу, характер, нестримну силу і, звичайно ж, унікальність кожного коня.

Сьогодні Катерина проводить теоретичні та практичні майстер-класи з фотографування коней, про що можна дізнатися в її блозі. Вона співпрацює з кінними журналами по всьому світу, великими кінними клубами, поліграфічними виданнями, регулярно проводить виставки та публікується в журналах.

Джерело: http://www.epochtimes.com.ua

Новий навчальний рік з новою командою

З нового навчального року клуб журналістики почав діяти у новому складі та з новими силами. До роботи над журналом залучено учнів 5-8 класів, яких цікавить журналістське життя, його закони та особливості. Приємно вражає непосидючість, енергійність учнів, які готові працювати найперше над собою для того. Щоб створити щось нове, раніше зовсім незнане. І у них непогано виходить.

Від початку навчального року і, загалом, нашої роботи, члени клубу дізнались про позитивні і негативні сторони журналістики, спробували писати матеріали, брати інтерв’ю, описувати побачені картини. Важливим завданням, перед яким були поставлені учні, було написання замітки про презентацію творчості видатної української художниці, на яку вони були запрошені до Інститут філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки. Відразу скажу, що заряд емоцій, під час виступу акторів, усі отримали неймовірний, окрім того, трішки долучилися до студентського життя, побачили щось спільне із школою, а щось зовсім відмінне. Важливо, що спостерігаючи за дійством, учні збагачували не лише свої перші професійні навички у дуже нелегкій професії, а й загальний культурний та освітній рівень, що, в принципі є основою нашої подальшої роботи.

Запрошуємо усіх бажаючих приєднатися до нашого творчого процесу, до створення шкільного журналу, дитячої газети,  розвитку своєї загальної культури.

Навіщо потрібно читати книги?

1. У книгах найкраще систематизована інформація.

Звичайно ми розпочнемо саме з цього пункту. Книга дозволяє краще інших джерел інформації (зокрема, Інтернету) систематизувати нову інформацію. Це дуже важливо як ви вже, сподіваємося, зрозуміли. Раз життя – це суцільна система, то навіщо тоді суперечити природі, і йти їй наперекір. Фрагментарні знання – це звичайно в якихось моментах і добре, проте тільки системність інформації дозволяє користуватися цими знаннями протягом всього свого життя, а не тільки в одному конкретному випадку (просто в іншому випадку, ви забудете те, що знали в першій ситуації – знову ж таки – фрагментарність наявності).

2. Книги дозволяють вам глибоко вивчити те, що вас цікавить.

До речі, щодо роботи під час навчання. Коли людина працює, то, як це буває в більшості випадків, вона вважає, що вона вже досить знає, щоб можна було з зневагою ставитися до навчання. Однак, така людина глибоко помиляється. Вся справа в тому, що, швидше за все, ця людина отримав лише «айсбергові» знання, тобто знання, які лежать на поверхні.

Приклад. Якщо будеш працювати, будуть гроші. Якщо будеш працювати багато, буде ще більше грошей і т.п. Однак така людина ніколи не ставив собі таке питання: А чому так відбувається? Чому керівник мені буде платити чималу суму грошей? Якщо навіть і задає людина подібне питання, то, швидше за все, відповідає на нього приблизно так: тому що я багато працюю, ось він мені і платить багато. Логічно? Безперечно! Однак така людина і не замислювався ні разу про те, в чому справжній сенс грошей. Гроші – це всього лише ваша енергія. Адже так, погодьтеся? Чим більше ви енергії ви витратите, тим більше грошей ви одержите.

Однак, той чоловік, який володіє не тільки «айсберговими» знаннями, а й знає трохи нижче, як йдуть справи («як влаштований айсберг»), то він розумно прикине: а навіщо витрачати свої власні сили на те, що можуть зробити інші? Нехай ВОНИ більше працюють, адже ВОНИ мені при такій роботі принесуть ще більше грошей, ніж при розміреній праці. Господар справи завжди в шоколаді і всі це розуміють. Тільки мало працівників розуміє, яким чином цей «шоколад» виходить.

Точніше, розуміють, але неправильно. Сподіваємося, що ви тепер зрозуміли весь прихований зміст (який, насправді, ніякої і не прихований для начитаної людини) грошового збагачення. Читайте далі, далі буде ще цікавіше :)

А поки підсумуємо: Хочете в чомусь розбиратися як фахівець – читайте книги, написані справжніми гуру своєї справи!

3. У книгах менше ймовірність того, що інформаці

я недостовірна.

Коли ви відкриваєте книгу, написану людиною, яка є експертом в тій чи іншій області, то ви відразу ж відчуваєте глибину думок цієї людини. Він справжній фахівець, який «дихає» своєю професією. І як ви думаєте, чи буде він брехати і писати недостовірну інформацію, піддаючи негативній критиці свою репутацію? Думаємо, що навряд чи. Він дуже нею дорожить.

А як справи йдуть в Інтернеті? Хто пише статті на сайтах? Ви знаєте цих людей? За рідкісним винятком, імена авторів публікацій в Інтернеті мало про що говорять. Відповідно, вони можуть писати про що завгодно, як завгодно і т.д. При всьому цьому, що сайт є нібито спеціалізованим, скажімо з комп’ютерних технологій. Так, ось, така реальність, з цим нічого не поробиш.

Тому, якщо хочете отримати максимально коректну інформацію з того чи іншого питання, то краще всього звернутися до книжкових видань, а не до Інтернет-джерел (хто його там знає, хто пише статті на Вікіпедії?)

4. У книгах є посилання на інші достовірні джерела.

Весь Інтернет побудований на посиланнях, як вам відомо. Однак це не вигадка розробників глобальної мережі, це давно перевірений спосіб взаємодії різних авторів, різних робіт, різних книг. У цьому зв’язку, грунтуючись на затвердження з пунктом три, ми робимо висновок, що автори (фахівці) завжди дають посилання своїм читачам на інші перевірені книги, яким вони самі довіряють і які витримали критичний тиск з боку громадськості та наукової спільноти.

Коротше кажучи, в книгах, в більшій своїй частині, посилаються на найкращі роботи в тій чи іншій галузі. Знову ж таки, якщо автор порадить вам почитати щось «ліве» (скажімо, його про це попросили), то, якщо ви будете незадоволені, прочитаною за його порадою, книгою, то такий фахівець «впаде в ваших очах». Знову ж, репутація … якою автори книг дуже дорожать.

У зв’язку з цим констатуємо наступне: хочете розширити знання з суміжних питань – вибирайте ті книги, які радять автори інших книг.

5. У книгах розповідається як влаштований цей світ.

Всі попередні пункти описували як би переваги читання книг в порівнянні з іншими джерелами інформації. Останні ж два пункти розкажуть вам про те, а що саме написано у всіх книгах? У кожній книзі автор пише про щось своє, про свою область. Навіть, якщо це художній твір, про все одно, автор пише про своє, про свої думки, переживання, хвилювання і т.д.

Однак про що б не писали різні автори, всі вони намагаються до вас донести своє бачення світового порядку. Як у світі все влаштовано? Чому тут все відбувається так, а не інакше? Де грань між добром і злом? Автори намагаються відповісти на ці та інші питання у своїх творах. Ось чому студенту та школяру слід читати книги. Адже молода людина або дівчина ще поки не знає всіх примх життя. А їх, насправді, безліч.

Але, як всі пам’ятають із уроків фізики, на всяку дію є … Зрозуміло що. І кожен автор намагається допомогти вам вирішити вашу проблему в рамках своєї компетенції. Логічно тоді припустити, що чим більше заздалегідь ви дізнаєтеся «ключів» рішення майбутніх життєвих проблем, тим легше вам буде жити у дорослому житті. Ну, правда, це ж логічно, чи не так?

Тому, книги слід читати ще й тому, що вони дають конкретні відповіді на найрізноманітніші життєві проблеми. Хто попереджений і навчений, як протистояти проблемам в молодому віці, той не те, що озброєний, той непереможний!

6. Книги допомагають піти від гнітючої реальності.

Якщо ви зараз живете не так, як вам би хотілося, якщо на вас тисне зовнішнє оточення, яке, в даний момент, дуже важко змінити, то вам допоможе захиститися від гнітючої обстановки читання книг. Як? Яким чином? Пояснюємо: у книгах, в більшості випадків, розповідається про якийсь «ідеал», який в реальному житті недосяжний. Особливо серед недолугих людей, які тебе оточують в дану хвилину :) Тому, якщо ви хочете наперекір долі піти у світ ідеалів, і поступово ставати все кращими і кращими, то книга вам вірний помічник!

Автор: diana

http://knig.org.ua/navischo-potribno-chytaty-knyhy.html#more-3430

10 найкращих книг ХХІ століття,які варто прочитати

Сьогодні ведуться гарячі суперечки з приводу того, що немає гідних письменників, які б увійшли в класику літератури. Але, тим не менш, є книги, які здатні викликати у читачів захоплення. Десять талановитих сучасних письменників зуміли увійти в список кращих і своїми творіннями вони і представили першу декаду нового століття в літературі.

Початок ХХI століття ознаменувався тим, що на перший план вийшли модифіковані історичні романи, родзинкою яких стало унікальний виклад «голої правди» без будь-яких прикрас. Візитною карткою кожного сучасного письменника стало зображення краху всіх стереотипів, які формувалися цілими поколіннями століттями. На ділі це прекрасно продемонстрували угорець Петер Естергазі, автор досить помітного історичного роману «Небесна гармонія», опублікованого в 2000 році.

Далі список продовжує британсько-ямайська письменниця Зеді Сміт, дебютний роман якої «Білі зуби» (2000) вражається не тільки зображенням історичних подій Другої світової війни, а й пророкуванням, що нас чекає в найближчому майбутньому.

Німецький письменник, визнаний лише після смерті, В.Г.Себальд в своєму останньому романі «Аустерліц» (2001) торкнувся теми Голокосту.

Своїм невимушеним стилем французький письменник Мішель Уельбек увійшов в десятку першої декади ХХІ століття саме завдяки роману «Платформа», де з усією своєю нечутливістю і точністю описав зовнішність західних жителів.

Орхан Памук, Філіп Рот і Еліс Манро своїми творчими напрацюваннями «Стамбул: Місто спогадів» (2003), «Змова проти Америки» (2003) і «Притулок» (2004) також залишили помітний слід в світі літератури.

«Резюмують» десятку такі письменники як швед Стіг Ларсон, творець культової детективної епопеї про дівчину Лізбет Саландер «Міленіум» (2005-07), а також Джонатан Літелл своїм епатажним романом «Les Bienveillantes» і Дж.М.Кутзее «Літо. Сцени з провінційного життя III “(2009).